Склали добірку для натхнення й розширення знань. Про альпіністів, мандрівників, спелеологів і тих, хто став виживальником за збігом обставин. Історії реальних людей, без зайвої романтизації екстриму.
Кожна стрічка демонструє, наскільки важливі підготовка й адекватна оцінка ризиків. Як знання та якісне спорядження можуть врятувати життя, а їх відсутність — згубити. Що природа непередбачувана, а сила волі й кмітливість не менш важливі за фізичні дані.
Обережно! Трапляються спойлери.
Статті на тему, як вижити у дикій природі:
Зміст
Виживання альпіністів:
Випадки з мандрівниками, скелелазами, фрірайдерами:
Історії виживання після авіакатастрофи:
Рятувальні операції в печерах:
Про жінок, що пройшли сотні кілометрів наодинці
Торкаючись порожнечі / Touching the Void (2003)
Реальні події
У 1985 р. Джо Сімпсон і Саймон Йейтс вперше в історії піднялися на перуанський шаститисячник Сіула Гранде по західній стіні. Однак після тріумфального підйому їх чекав надзвичайно важкий спуск.
Погода погіршується, видимість падає до нуля. Дорога виявляється значно складнішою, ніж очікувалося. Закінчується газ і ніяк топити сніг, щоб напитись.
Далі — гірше: Джо зривається й ламає ногу. Саймон намагається транспортувати напарника вниз. Але в якийсь момент має вибирати: загинути разом чи врятуватися самому, покинувши Джо. Врешті решт розрізає мотузку, яка зв’язувала їх. Джо летить у прірву.
Впевнений, що друг загинув, Саймон повертається в базовий табір. Але він помилився щодо Джо…
Про фільм. В Touching the Void художня реконструкція чергується з інтерв’ю з реальними учасниками подій. Фільм входить у списки must see для альпіністів. Його переглядають перед сходженнями, дискутують на тему “різати чи ні”. До речі, Джо пробачив Саймону, і, попри жорстку критику альпспільноти, захищав напарника.
Чому вчить історія Джо Сімпсона і Саймона Йейтса?
- Потрібно приймати рішення. Навіть якщо вони неправильні.
- Не здавайся у безвихідних ситуаціях. Повзи, якщо йти не можеш.
- Не думай про весь відрізок шляху, зосереджуйся на найближчих метрах.
Північна стіна / North Face (2008)
Реальні події
Північну стіну гори Айгер в Альпах, — 1800 м обледенілого, майже вертикального схилу, — до 1938 року не вдавалося підкорити нікому. Альпіністи або сходили з дистанції, або гинули.
У липні 1936 року, за два тижні до Літніх Олімпійських ігор у Німеччині, почався черговий штурм Північної стіни. Подію зробили символом національної гідності, Гітлер обіцяв підкорювачам олімпійські медалі.
Учасники сходження, — німецькі альпіністи Тоні Курц і Андреас Гінтерштойсер та двоє австрійців, — здолали більшу частину шляху, але змушені були повернутися через травму одного з них. По дорозі назад їх чекали страшні, смертельні випробування…
Про фільм. North Face відображає події на Айгері у липні 36-го і загалом реалії альпінізму того часу. Зйомки проходили на перевалі Клайне-Шайдегг (між г. Айгер і Лайберхорн) та на г. Дахштайн в Австрійських Альпах.
Чому вчить історія Тоні Курца й Андреаса Гінтерштойсера?
- Навіть найдосвідченіші помиляються і стикаються з невезінням.
- Плануй наперед: на підйомі думай, як пустишся.
- Життя дорожче амбіцій, суперництва, рекордів і слави.
Еверест / Everest (2015)
Реальні події
У травні 1996 року на Евересті загинули вісім учасників експедицій, організованих компаніями Mountain Madness і Adventure Consultants. Це був перший випадок масової загибелі альпіністів за роки комерційних сходжень на Еверест (починаючи з 1992 р.) і взагалі одна з найбільших трагедій в історії підкорення вершини.
Серед причин нещасного випадку — недостатньо ретельна підготовка (проблеми з радіозв’язком, кисневими балонами, кріпленням перил та інше), перевантажені маршрути (аж до пробок), ігнорування прогнозованої сніжної бурі, невірні рішення на фоні конкуренції між організаторами. В експедиції брали участь альпіністи без досвіду сходження на восьмитисячники. Водночас супровід гідів давав оманливе відчуття безпеки.
Про фільм
П’ять учасників експедиції, яким вдалося вижити, написали книги зі спогадами й своїм поглядом на трагедію. На їх основі знято кілька художніх фільмів. Найсвіжіший на сьогодні, Everest (2015) захоплює увагою до деталей і реалістичною атмосферою боротьби за життя в екстремальних умовах.
Чому вчить історія експедиції на Еверест 1996 року?
- Командна робота й вміння миттєво приймати рішення критично важливі в екстремальних ситуаціях.
- Рівень підготовки має відповідати складності пригоди. Супровід професіоналів не компенсує недостатній досвід учасників.
- Краще вчасно повернутись, не дійшовши до вершини, ніж дійти й залишитись там навіки.
В диких умовах / Into the Wild (2007)
Реальні події
На початку 90-х перспективний студент із заможної сім’ї Крістофер МакКендлес кидає навчання, відмовляється від батьківських грошей і власного імені. Тепер він Алекс Супербродяга і прямує до Аляски, що для нього уособлює свободу від капіталізму та нав’язаних соціумом правил.
Прибувши до Аляски, забирається в глушину й кілька місяців живе у покинутому автобусі. Мрії про вільне від цивілізації життя стикаються з реальністю, в якій соціальна ізоляція, нестача необхідних для виживання речей і навичок призводять до трагічних наслідків.
Про фільм
За подорожжю юнака до Аляски слідкував журналіст Джон Кракауер (до речі, учасник тієї самої експедиції на Еверест 1996 р.). Його книга та особистий щоденник Крістофера про 189 днів життя в автобусі лягли в основу сценарію Into the Wild.
Фільм дещо надмірно романтизує героя, однак досить точно відтворює події. Зйомки проходили, зокрема, на Алясці. Автобус, в якому жив Кріс, залишався там до 2020 р. й був місцем масового паломництва туристів.
Чому вчить історія Крістофера МакКендлеса?
- Не плутай свідомий бушкрафт та безвідповідальний авантюризм.
- Романтичні ідеї мають бути підкріплені підготовкою, обережністю й тверезою оцінкою умов.
- Плануй, чим харчуватимешся. Не покладайся на дари лісу - дикороси бувають вкрай небезпечні.
Джунглі / Jungle (2017)
Реальні події
1981 рік. Під час подорожі Болівією молодий мандрівник Йосі Ґінсберг та його друзі Маркус і Кевін погоджуються на пропозицію незнайомця відправитись в нетрі Амазонії до первісних племен.
У перші ж дні виявляється, що омріяні джунглі — небезпечні, страшні й під силу не кожному. Через суперечки група розпадається. Йосі залишається сам на сам, без ножа, намету і припасів. З однією запальничкою, дощовиком та навіженою волею до життя Йосі провів у джунглях кілька тижнів.
Про фільм
Яким чином вижив, і що сталося з друзями й загадковим провідником, Ґінсберг написав у книзі Jungle: A Harrowing True Story of Survival. Знятий за її мотивами фільм Jungle з Редкліфом у головній ролі досить точно (хоча й не без ляпів) відтворює реальні події й атмосферу диких джунглів.
Чому вчить історія Йосі Ґінсберга?
- Вибирай напарників і провідника так, ніби від цього залежить життя — бо часто так воно і є.
- Бережи ноги. Мозолі й натертості навіть кількагодинний трекінг на Пікуй перетворять на пекло, що вже казати про Амазонію.
- Заблукав — не роби гірше. Чекай рятувальників, а якщо вже й шукаєш шлях самостійно, залишай помітні (!) знаки, де був.
127 годин / 127 hours (2010)
Реальні події
У квітні 2007 року 27-річний Арон Ралстон відправляється лазити на скелях в каньйоні Blue John в пустелі Юта. Те, що планувалось як веселий активний вихідний, в один момент перетворюється на жах: чоловік падає в ущелину, його праву руку затискає 360-кілограмовий валун!
Наступні 127 годин Арон намагається вибратися. Він розуміє, наскільки був необачним: не попередив нікого про свої плани, не взяв хороший ніж, теплий одяг, вдосталь їжі й води. Зате захопив відеокамеру, на яку фільмував себе у “кам'яній в'язниці”.
На шостий день, коли ніхто не прийшов на допомогу, Арон самостійно ампутував руку. Вибрався з каньйону, й в такому стані пройшов ще 10 км пустелею.
Про фільм. Мемуари Арона Between a Rock and a Hard Place лягли в основу стрічки 127 hours. Фільм максимально точно відповідає дійсності, а виконавець головної ролі Джеймс Франко майстерно вживається в образ. Зйомки частково проходили в каньйоні Blue John, консультантом виступав сам Арон Ралстон.
Чому вчить історія Арона Ралстона
- Не порушуй головну заповідь соло-мандрівника: завжди повідомляй іншим, куди йдеш, і коли повернешся.
- Куди б не йшов, бери набір речей першої потреби, воду й перекус.
- Краще взяти хороший ніж і не мати в ньому потреби, ніж навпаки.
На глибині 6 футів / 6 Below: Miracle on the Mountain (2017)
Реальні події
6 лютого 2004 року колишній хокеїст Ерік Лемарк фрірайдив на сноуборді в горах Сьєрра-Невада. Був сонячний день, та невдовзі небо затягнуло хмарами, наближався шторм. Ерік продовжував кататись попри знижену видимість. Поки не зрозумів, що заблукав.
Зв'язку немає. Розвести вогонь не вдається. Темніє, температура падає до -20°C. Тим часом в лижному рюкзаку Еріка є лише… А, стоп, у нього немає рюкзака. Взагалі нічого немає, крім дошки, мобільного й mp3 плеєра.
Щоб вижити, Ерік використовує борд як лопату (риє окоп в снігу) і вітрозахисний щит. Топить сніг теплом тіла, щоб втамувати спрагу. Їсть хвою і шишки. На восьмий день ледь живого чоловіка з обмороженими кінцівками знайшов повітряний патруль.
Про фільм
Через рік Ерік Лемарк повернувся на схили Сьєрра-Невада на протезах. Написав книгу Crystal Clear про свої поневіряння, яку екранізували у 2017 році. 6 Below: Miracle on the Mountain розповідає про хокеїста досить правдиво, хоча й не без деяких відхилень.
Чому вчить історія Еріка Лемарка
- На позатрасове катання бери набір для фрірайда, запас води та перекуси.
- Не їж сніг, щоб напитися — ще більше зневоднишся. Топи будь-яким способом.
- Заблукати в горах легко, особливо взимку в погану погоду*.
*Тих, хто фрірайдить в “безпечних” Карпатах, теж стосується!
Бонус. Виживальники поза власною волею
Герої наступних історій — геть не затяті аутдоники. Вони не збирались підкорювати вершини чи прорубувати дорогу мачете у джунглях. Але змушені були виживати серед дикої природи у зв'язку з надзвичайною ситуацією.
Найбільше вражає історія рейсу Uruguayan Air Force Flight 571. 13 жовтня 1972 року літак втратив управління й врізався в скелю високо в Андах. Того дня вижили 33 із 45 пасажирів. Додому повернулися 16.
Перші дні над місцем трощі кружляли літаки рятувальників, однак на фоні суцільних снігів уламки, люди поруч та викладений з валіз хрест були непомітні. Спроби розвести вогнище, щоб зігрітися й подати сигнал, на висоті понад 3 000 м теж були марні.
Через 8 днів пошуки припинили. Але пасажири, яких вважали загиблими, трималися — попри лютий холод, без ліків і припасів. Щоб вижити, довелось йти на крайні міри - їсти померлих.
У грудні, коли потепліло, двоє пасажирів пішли через Анди у пошуках допомоги - без альпіністського спорядження й навігації, лише з саморобними спальниками з ізоляційної обшивки літака. Через тиждень їм вдалося добратися до людей. 22 грудня евакуювали інших 14 пасажирів.
“Диву в Андах” присвячені книги й документалки, художні фільми Survive! (1976), Alive (1993) та La Sociedad De La Nieve / Снігова спільнота (2023)*. Останній вважають найкращою і найбільш реалістичною екранізацією.
* Режисер Снігової спільноти також працював над фільмом The Impossible — про сім’ю, що вижила після смертоносного цунамі (на основі реальних подій).
За рік до подій в Андах сталася інша вражаюча історія порятунку. Наприкінці грудня 1971 р. в лісах Амазонії впав пасажирський літак LANSA Flight 508. Загинули всі, крім 17-річної Джуліани Кепке. Дівчина вціліла після падіння з висоти більш ніж 3 км. Зі зламаною ключицею, інфікованими ранами, одна серед диких джунглів, десять днів йшла вздовж потічка до найближчого поселення.
Джуліана згадувала розповіді батьків (природознавців за фахом) й проведене в тропіках дитинство. Навіть мінімальні знання допомогли їй зорієнтуватися і діяти правильно.
Через три роки після авіакатастрофи рейсу LANSA Flight 508 вийшов художній фільм Miracles Still Happen (1974). А в 1998 р.і - документальна стрічка Wings of Hope за участі самої Джуліани. Зйомки проходили, зокрема, на місці падіння літака в Амазонії.
Бонус 2. Рятувальні операції в печерах
Походи в печери — один з найекстремальніших видів туризму: тісно, темно, сиро, холодно, немає зв'язку з зовнішнім світом. А якщо щось піде не так, чекай біди.
Печера Наті-Паті в штаті Юта відома вкрай вузькими проходами. П'ять разів тут проводили операції з визволення заблокованих людей. Останній раз, у листопаді 2009 р., безрезультатно. Тоді спелеолог Джон Едвард Джонс заліз у недосліджений прохід і застряг у вузькому тунелі вниз головою. Понад добу рятувальники намагались дістати його, але через постійне стискання й вертикальне положення серце Джона зупинилось.
Нещасному випадку присвячений фільм Останній спуск / The Last Descent (2016). Зйомки частково проходили біля печери Наті-Паті, яку у 2009 р. назавжди закрили для відвідування. Підземні сцени відтворювали в павільйоні.
У 2018 році пройшла масштабна операція з визволення дітей із затопленої печери на півночі Таїланду. 23 червня 12 місцевих школярів та їх тренер гуляли в печері Тхам Луанг, коли раптово пішла злива (нетипова для того періоду).
На десятий день пошуків дайверам вдалося знайти хлопців живими, за 4 км від входу. Далі потрібен був час, щоб підготувати спорядження й спеціалістів, відкачати частину води. До 10 липня усіх дітей і тренера евакуювали з печери. У їх порятунку брали участь близько 1000 людей.
Випадок став резонансним. Про нього написані книги, зняті документальні й художні фільми, зокрема, Тринадцять життів / Thirteen Lives (2022).
Бонус 3. Одна на маршруті в сотні кілометрів
Дві жінки одного віку, у різні епохи, на різних континентах відправились у кількамісячний соло-похід. Обидві не мали попереднього досвіду трекінгу. Мандрівки затіяли не ради спортивних досягнень, а тому, що “Why not?”*
*Пряма мова однієї з них, Робін Девідсон.
У 1977 р. 27-річна Робін Девідсон з чотирма верблюдами та улюбленою собакою Дігіті відправилась в подорож через австралійську пустелю, від міста Аліс-Спрінгс до Індійського океану. Маршрут протяжністю 2 700 кілометрів зайняв дев’ять місяців.
Перед початком мандрів Робін два роки вчилась управляти верблюдами, складала маршрут, вчилась орієнтуватись по картах і зорях, шукала спонсорів. National Geographic забезпечили мандрівницю необхідним спорядженням. Натомість отримали ексклюзивні матеріали з унікальної для того часу подорожі.
Серія фотографій, зроблена фотокореспондентом NG Ріком Смоланом, та мемуари Робін Девідсон лягли в основу стрічки Стежки / Tracks (2014).
У пошуках виходу з кризи після смерті матері й низки невірних життєвих рішень 26-річна Шеріл Стрейд вирішила пройти 1800 км Тихоокеанського маршруту. Похід почався в червні 1995 року й тривав кілька місяців.
Більшість шляху через пустелі, ліс, гори й льодовики жінка пройшла одна. Через брак досвіду постійно натрапляла на труднощі: ледь могла підняти навантажений зайвим рюкзак, стерла до м’яса ноги, мучилась з установкою намету. По дорозі зустрічала людей, інколи вкрай підозрілих, але частіше — привітливих, радих допомогти.
Шеріл добилась свого у фізичному й духовному сенсах. Написала книгу Wild: From Lost to Found on the Pacific Crest Trail. Ще до виходу в друк права на екранізацію придбала Різ Візерспун — вона ж зіграла головну роль у фільмі Дика / Wild (2014).