“Боржава влітку” або “В поході лише дівчата”

Довідкова інформація 

• Вид туризму: трекінг

• Протяжність активної частини походу в км: 48 

• Тривалість “ходових” днів: 4

• Дати проведення: 9-14.07

• Дані про учасників походу: 

  • Керівник походу: Гайченкова Світланка

  • Учасники: Костюк Олександра

• Автор звіту: Гайченкова Світланка (Svetlanka_Gaika)

• Район походу: Полонинський Хребет (Боржава), Карпати

• Детальная нитка маршруту: село Воловець – точка порятунку VO 003 – гора Воскресенський Верх (1219 м) – гора Темнатик (1343 м) – гора Плай (1323 м) – гора Великий Верх (1598 м) –  гора Мала Гимба (1416 м) –  гора Гимба (1491 м) – гора Жид-Магура (1517 м) – гора Граб (1474 м) – гора Широкий Верх (1257 м) – гора Кичера (1257 м) – гора Кругла (1208 м) – гора Звір (1115 м) – гора Ополонок (1171 м) – гора Каманна (1127 м) – полонина Кук (1189 м) – гора Менчул (1247 м) – село Міжгір’я. 

 

Вступ 

Похід був задуманий як випробування своїх сил та можливостей. До цього ми ходили лише під чиїмось керівництвом. Й хотілось перевірити, на що здатні дві дівчини в горах самостійно. 

Маршрут обирали по важкості та відстані. Він мав бути:

• тривалим – це одне з головних випробувань для нас. Те, що ми витримаємо похід фізично, сумнівів не викликало, а ось випробувати себе морально – це була гарна ідея. Тим більше, похід – літній, по прогнозу погода мала бути норм й нашим головним випробуванням повинні були стати ночівлі.  

• не важким. Я на Боржаві уже була восени, м’які перепади висот та красиві пейзажі – саме те, що нам було потрібно. 

• по датах було важливим, щоб 13.07 ми були вгорах. У однієї з учасниць традиція – святкувати свій день народження не вдома. На цей раз це були Боржавські гори. 

 

Варіанти приїзду та від’їзду + аварійні виходи з маршруту

Старт нашого маршруту – в селі Воловець. Там є залізниця, часто ходять потяги та електрички. З Вінниці зручним для нас виявився потяг 081, який виїжджає пізно ввечері й вранці – уже в Воловці. Для нас – це був ідеальний варіант. 

Окрім потягів там регулярно ходять автобуси, маршрутки. 

Взагалі, Воловець – це популярне туристичне містечко, звідси є безліч трекінгових та хайкінгових маршрутів, також тут популярні велосипедні прогулянки та даунхіл. 

Ось короткий список варіантів доїзду до Воловця:

• особистим транспортом: спочатку по трасі Київ-Чоп ((Е-50 М-06), далі в селі Нижні Ворота біля ГАЇ поворот ліворуч на Т-07-18;

• потягом. Тут курсують потяги, що з’єднують Воловець з великими містами:Львів, Харків, Мукачево; номер телефону довідкової вокзалу (03136) 2-22-51;

• автобусом з Ужгорода; номер телефону довідкової автовокзалу (03136) 2-22-02.

Аварійні варіанти сходження з маршруту та його запасні варіанти 

Маршрут ми планували таким чином, щоб за необхідності можна було зійти практично на будь-якому етапі. Майже весь похід ми були на відстані 10-20 км від населених пунктів. 

Варіанти сходу: 

• на відрізку Воловець–Воскресенський Верх планували повертатись в Воловець, звідти можна дістатись потягом до Харкова, Львова, Києва; автобусом до Ужгорода;

• Воскресенский Верх–Великий Верх в село Пилипець; звідти автобусом в Воловець,Ужгород, Міжгір’я; електричкою в Львів та Мукачево;

• Великий Верх – Широкий Верх в село Потік; звідти автобусом або на таксі в Пилипець, Воловець та Ужгород;

• Широкий Верх – гора Ополонок в село Тюшка; автобусом або на таксі в Пилипець, Воловець, Ужгород;

• від гори Ополонок йти назад до повороту на Тюшку або продовжувати маршрут далі в Міжгір’я; з Міжгір’я регулярно ходять автобуси у всіх напрямках, можна взяти недорого таксі. 

Усі варіанти сходів прив'язували до громадського транспорту та якісних доріг. 

Ми без проблем пройшли весь маршрут, тому варіанти сходів не використовували, вони були запасними варіантами.

Опис маршруту 

День	Відрізок шляху (від - до)	Протяжність в км	Час на шляху	Особливості (метеоумови, перешкоди, труднощі)
1-й день	село Воловець–точка порятунку під вершиною  Воскресенський Верх	7,2	5 годин	До 15-ї години сонячна погода, температура повітря +22С; після 15-ї години – гроза; набір висоти 670 м; стежка по мокрому камінню, місцями заросла
2-й день	точка порятунку під вершиною Воскресенський Верх–урочище Криві Путі	17,5	8 годин	температура повітря близько +25С; сонячно; чудова стежка
3-й день	урочище Криві Путіу–місце для кемпингу під горою Кичера	18	7 годин	температура повітря близько +27С; сонячно, стежка чудова
4-й день	місце для кемпінгу під горою Кичера –між  полониною Кук та Менчулом	7	6 годин	температура повітря +23С; сонячно; чудова стежка
5-й день	між  полониною Кук та Менчулом –Міжгір’я	7	3 години	температура повітря близько +25С; сонячно; є маркування; спуск з Менчула крутий, осипний, важко йти

1-й день: набір висоти та гроза 

На старті маршруту є два маркування – жовте веде через село, далі через стару сироварню та червоне, йде відразу в ліс, потім крутий набір висоти й підйом на Воскресенський Верх. Далі на Плаї вони зустрічаються й уже йдуть разом. 

Ми обрали другий. Там більше затінку по маршруту й з водою немає проблем. Темп взяли спокійний, все таки перший день. 

Спочатку треба йти стежкою, яка плавно переходить в дорогу для лісовозів. На одному з крутих поворотів біля джерела стежка веде в красивий атмосферний ліс. Гарне маркування й протоптана стежина не дадуть заблукати навіть новачку. 

Після четвертої години нас накрив дощ. По прогнозу він мав би йти декілька годин, тож ми вирішили вибрати рівне місце та розкласти намет.

Біля знака “точка порятунку” є чудова галявинка під кілька наметів та місце для вогнища. Правда, по воду доведеться спускатися донизу. Тут же галявинка з чорницями. 

 

По закону підлості, щойно ми розклали намет,  дощ закінчився Але ми вирішили, що на сьогодні досить й залишились ночувати там же. Тим більше пакувати вологий намет в рюкзак не хотілось. 

2-й день: знайомі місця та нове джерело 

Другий день був насичений пейзажами, відчуттям свободи та чорницями. Ми попали саме на початок сезону ягід, тож поповнили запаси вітамінів на цілий рік вперед. 

Маршрут тут був легкий  – невеликі перепади висот, маркування на кожному кроці для чайників:) 

На цьому відрізку важливо розуміти, що йти доведеться по хребту, джерел на інших водойм тут немає. Так що важливо набрати воду ще в лісі до точки порядку й по можливості розтягувати її аж до урочища Криві Путі. 

Підйом на гору Великий Верх – крутіший ніж решта, місцями сиплеться каміння під ногами, ступати треба акуратно, при собі краще мати трекінгові палиці. 

По плану ми мали б ще збігати на вершину Стій – найвищу точку Боржави. Але з урахуванням мінімальної кількості води та втоми, вирішили цього разу її пропустити й йти на місце табору. 

На Кривих Путях розклали табір, на карті там вода вказана в ущелині через 1,2 км, але джерело є й ближче. На спуску з Великого Верху є стежка направо, якщо пройти метрів 300 – є добра вода, захована в зарослях іван-чаю. 

3-й день: натовпи народу на Гимбі, Жид-Магура та нові знайомства 

Сьогодні по плану ми маємо пройти по максимуму. Інформації про те, в якому стані стежка ближче до Міжгір’я ми не знайшли, тому вирішили залишити на цей відрізок побільше часу. 

На відрізку до Жид-Магури – з водою напряжно, тому варто набирати побільше в урочищі. У нас з собою були одна фляга 0,7 л та пластикова пляшка 1 л. На пів дня для двох – цілком нормально, навіть з урахуванням спеки. 

Маршрут в цьому районі добре промаркований, йти легко. На Гимбі подивились трохи на парапланеристів, пообіцяли собі повернутись якось політати й пішли далі. 

Ближче до Жид-Магури піднявся вітерець, йти стало відчутно легше, не так спекотно. Взагалі на цій вершині вітри – досить часте явище.

Після привалу та легкого перекусу вирішили, що хочемо ночівлю в лісі або хоча б у тіні дерев. Тому що попередній раз прокинулись рано-вранці від яскравого сонця. 

На карті було помічено місце як під замовлення – в лісі, біля води. Від основного маршруту ледь помітна стежка вела вправо в ліс. Метрів 250-300 – й перед нами ідеальна галявина на два намети, є облаштоване місце під вогнище, метрів за десять – джерело. Ідеальне місце щоб відсвяткувати день народження Олександри. 

Ми вирішили, що сьогодні ми – великі молодці й заслужили на посиденьки біля вогнища. Але з дровами виявилось проблематично. Поки я облаштовувала табір, Сашка пішла по дрова, які довелось таскати здалеку, тому що поблизу все було підчищено ще до нас:( 

Розвели вогонь, приготували їжу (борщ від “Їдло” та домашнє сало на вогнищі) й тут почалось “паломництво” – як виявилось, багато хто теж розраховував на цю галявинку, але, зустрівши тут нас, просто набирали воду та йшли далі в пошуках місця під намет. Дві компанії розташувались метрів за двісті від нас, з ними ми згодом й познайомились. 

На цій галявині сон на подив був спокійний. Незважаючи на лісову живність, ми спали як убиті, можливо від втоми, а можливо від розуміння того, що поруч є люди. 

4-й день: трохи лісу

Мабуть, це був найспокійніший день за весь похід. Стежка пролягла місцями через ліс, місцями на відкритому просторі. Сонце не так жарило. До вершини Ополонок, яка повністю вкрита густим лісом, води немає, далі по маршруту є підготовлені місця, щоб було зручніше набирати воду та джерела. 

Десь за кілометр після гори Камінна є чудове місце під кемпінг, там ми влаштували привал, трохи відпочили. Тут же наші телефони відмовились ловити мережу. Але стежка чудово читалась, тож навігація не знадобилась. 

Планували ставити табір на полонині Кук, але коли дійшли туди, бажання пропало. Тим літом там стояли цигани або хтось дуже схожий на них, словом, таких сусідів ми не хотіли, тому пішли далі до найближчого джерела. 

Для табору обрали велику галявину з неймовірними пейзажами. На поляні є великий дерев’яний стіл, лавки, місце під вогнище. Там же, доречі, уже стояли хлопці, з якими ми познайомились перед цим. Пізніше поруч встановив намет ще один хлопець, що подорожував наодинці. Ось такою великою компанією ми й зустріли захід сонця. 

5-й день: багато чорниць та дорога додому 

Як виявилось, з хлопцями у нас був той самий потяг, але ми – в Вінницю, а вони – до Києва, пізніше ми з’ясували, що й той же самий вагон. Тому вирішили далі йти всією компанією. Вони задавали темп, а ми просто насолождувались останнім днем в горах. Йти там не багато, кілометрів сім, тож ми поповнили запаси води й рушили далі. До речі, далі джерел не було, ні на картах, ні по шуму води. 

На підйомі на гору Менчул зустріли оленя, можливо це була косуля, але хочеться вірити, що все таки оленя:)

На вершині багато чорниць, обпалені дерева чудернацьких форм та гірські пейзажі. Звідси чудово видно частину Боржави, звідки ми прийшли, гору Кук. 

З Менчула – крутий спуск, від зайняв більше двох годин, хоча по кілометражу там не більше трьох км. Екстриму додають дрібні камінчики та часті осипи. Йти в кросівках там не зручно, черевики все таки рятують, плюс трекінгові палиці відпрацьовують свою вартість. Саме на таких відрізках розумієш усе те, що тобі казали в магазині при покупці. 

В село заходим через міст. Хвилин п’ять пішки – й ми на автовокзалі. Там вирішили, що вигідніше та швидше взяти таксі, ніж чекати місцевий рейсовий автобус. Плюс ми були з рюкзаками, а місцеві таких не дуже люблять. 

О 15.30 ми вже були в Воловці, а о 17.10 – їхали в поїзді. Далі – дорога додому, плани на майбутні пригоди та спогади про літню теплу Боржаву. 

Небезпека на маршруті 

По своїй природі Боржава – це один з “найм’якіших” гірських хребтів Українських Карпат. Невеликі перепади висот, протоптані стежки та гарне маркування роблять її гарним маршрутом для початківців. Але при цьому, якщо ви вирішили йти всю Боржаву, то враховуйте:

• на підйомі до вершини Воскресенський Верх, коли починається набір висоти, стежка йде паралельно джерелу, каміння мокре, йти по ньому слизько, треба брати трекінгові палиці;

• якщо вирішили ночувати в урочищі Криві Путі будьте готові до шуму, тут багато відпочиваючих з Пилипця, вони  ходять зустрічати захід сонця, також багато мотоциклістів, в кінці липня тут відпочивають хіпі, які можуть жартома поцупити ваші черевики й кинути їх десь за 200-300 метрів від вашого табору; 

• дорогу на Жид-Магуру часто розмиває дощами, підійматись важко, місцями доводиться або карабкатись, або йти по чорницях; 

• спуск з Менчула – осипний, йти важко, знадобляться палиці для трекінгу. 

По маршруту є джерела, але в літній період вони часто пересихають. Рекомендую або дізнатись про їх стан перед походом, або брати додаткові ємності під воду. Непоганий варіант є у Sea Summit – Pack Tap, вона достатньо компактна. В поході нам вона не завадила б, якби я про неї не забула, коли пакувала речі;)  

Тут же хочу сказати про мобільний зв’язок. Лайфовського покриття тут немає. На тих відрізках маршруту, які пролягали ближче до сіл, ще якось зв’язок пробивався, але в більшості випадків його просто немає. Київстар дає гарне покриття майже на всьому маршруті. Зв’язку не було лише на відрізку після гори Камінної й до полонини Кук. Покриття вистачає й для дзвінків близьким, й для посту в соцмережах. 

Цікаві природні, історичні, архітектурні об'єкти на маршруті 

З цікавого:

• Метеостанція на вершині Плай, в свій час тут працював В’ячеслав Чорновіл;

• Руїни РЛС  на вершині Стій;

• Озеро на полонині Боржава;

• Гора Гемба відома тим, що тут часто літають парапланеристи, за бажання можна спостерігати за ними або політати самому. 

Вартість харчування та пересування по маршруту 

По транспорту: 

• квитки Вінниця–Воловець нам обійшлись в 700 грн (туди купе – 500 грн, назад – плацкарт – 200 грн). 

• трансфер від Міжгір’я до Воловця – таксі 500 грн – сучасний мікроавтобус, вміщує до семи чоловік з великим багажником для рюкзаків. 

По харчуванню: 

Ми – то покоління туристів, які не готують в поході. Навіть дві дівчини. Тому ми взяли: 

• “Їдло” з розрахунку по одній порції на кожну на сніданок та на вечерю (на кожен день) плюс одна порція про всяк випадок;

• горішки;

• солодощі (вафлі, печиво, снікерси);

• твердий сир;

• ковбаса сирокопчена;

• невеликий шматок соленого сала;

• хліб;

• чай/цукор. 

В останній день “Їдло” вже не лізло, хотілось нормального супу та салату зі свіжих овочів. 

Для окропу цього разу у нас була бюджетна інтегрована система приготування їжі та один 100-грамовий балон газу. Були сумніви, що газу не вистачить, але навіть трохи залишилось на наступні вилазки. 

Підсумки, висновки та загальні враження 

Літні Карпати – це ідеальний варіант випробувати себе та перевірити свої навики. Похід був не важкий, швидше, це була захоплююча пригода для двох дівчат. Фізична підготовка, досвід подібних походів та бажання розвідати нові території сприяли нашому гарному настрою протягом цих чотирьох днів. Доречі, в путівниках цей маршрут розрахований на три дні, а знайомий турист пройшов його за два. Але у нас була мета насолодитись горами та відпочити від міста, “лосячити” будемо якось іншим разом. 

По спорядженню у нас не було жодної зайвої речі, дивно як для дівчат, чи не так:)?

Ось основний список того, що ми брали:

• намет;

• система для приготування їжі;

• килимки: самонадувашка (Олександра) та надувний (Світланка);

• спальні мішки;

• комплект ходового одягу (футболка/штани та шорти/сорочка);

• трекінгові шкарпетки по 2 пари;

• комплект штормового одягу на випадок дощу (мембранні штани/куртка);

• черевики;

• змінні капці;

• аптечка;

• головні убори (бафф та кепка); 

• індивідуальний посуд (КЛМН). 

Важливу роль зіграв сонцезахисний крем – сонце палило безбожно й доводилось вранці наносити його товстим шаром на всі відкриті участки. Спреї від комах не знадобились, ні комарів, ні мошок практично не було. 

Якщо хочете просто прогулятись Карпатами, якщо у вас недостатньо досвіду але ви хочете спробувати самостійно сходити, йдіть на Боржаву влітку. Можете взяти повністю наш маршрут або окремі його частини. Кожен відрізок шляху по своєму унікальний та цікавий. Якщо хочете більше харкору – стартуйте з Міжгір’я, там такий набір висоти в перший день, що решта шляху вам здасться просто прогулянкою:)

Ходіть в гори та бережіть себе!